Алла Миколаївна Гончаренко


Алла Миколаївна Гончаренко,

доцент кафедри методики і психології

дошкільної та початкової освіти

ІППО КМПУ імені Б.Д.Грінченка,

кандидат педагогічних наук


Середовище, що розвиває

(характеристика особливостей мовленнєвого розвивального середовища)


Центральною фігурою освітнього процесу є дитина – мовленнєва особистість. У роботі з дошкільниками триває пошук і забезпечення природовідповідних компонентів середовища, які б допомагали повноцінному становленню мовленнєвої особистості. Основою розвивального середовища для становлення такої особистості є забезпечення доброзичливої атмосфери, де б дитині надавалося право на мовленнєву активність, довіру, помилку та доброзичливе ставлення. Першим і найважливішим компонентом успішного процесу є насичення мовленнєвого середовища, у якому постійно чи тимчасово перебуває малюк, зразками рідної мови. Дитина може розвиватися як представник людства і як його рівноправний член лише під впливом мовлення людей, які її оточують.

Все, що живе на світі, уміє говорити,

Уміють розмовляти зайці і зайченята,

По-своєму говорять і риби серед моря,

І у садочку пташка, і у траві комашка.

Говорять навіть квіти з блискучими зірками.

А як говорять діти? Так, як навчає мама...

Прийми ж, матусю рідна, подяку від дитини

За нашу рідну мову, за нашу Україну.

^ Леонід Полтава

Мовлення дитини є особливою формою її діяльності і особливим результатом її зусиль в освоєнні життєвого простору. Це найважливіший у житті інтелектуальний подвиг. З огляду на те, що саме мовлення дорослих впливає на мовлення дитини, виокремлюємо наслідування як важливий шлях і спосіб навчитися говорити. Наслідуючи, маля сприймає і переймає як єдино правильні, незмінні способи мовленнєвого спілкування того середовища, що його оточує. Варіативність з’являється на виході дітей з сімейного оточення та з початком спілкування з іншими дітьми, дорослими, що й стає початком набуття життєвого досвіду. Погано сформоване чи збережене уміння розмовляти рідною мовою та надраннє оволодіння іншою гальмує інтелектуальний розвиток дітей. Це зобов’язує дорослих, які перебувають поруч з малюком, послуговуватися зразками рідної мови у спілкуванні не лише з дітьми, а й між собою, домірно визначати час вивчення дитиною інших мов (Бачинський П.П. Материнська мова та інтелект дитини// Дошкільне виховання. 2002.- № 3.- С.3-5).

Мірою розвивальності можна вважати такі компоненти, що сприяють створенню та розширенню світогляду дитини, формують гуманні переживання, базові особистісні якості, і виявляються в мовленнєвій компетентності. Оскільки кожна дитина має свій вектор розвитку, мовленнєвого зростання, то і фіксується та оцінюється саме динаміка її змін, що може проявлятись у засвоєнні та користуванні мовленнєвими і немовленнєвими засобами задля встановлення контактів з довкіллям. Зафіксовані зміни дитини педагог зіставляє не з успіхами-неуспіхами її ровесників, а з психологічними закономірностями розвитку дитини певного віку, беручи до уваги індивідуальні прояви (звуковимова, наповнюваність словникового запасу, здатність граматично оформлювати своє висловлювання, успішність мовленнєвої взаємодії, розвиненість комунікативної компетентності тощо) та життєвий досвід.

Середовище набуде вільного розвивального змісту тоді, коли дитина самостійно зможе обирати однолітків для спілкування або гри, трудової чи іншої діяльності, зважаючи на взаємну прихильність, територіальне перебування, враження від попередніх контактів. Це передбачає наповнення її досвіду такими способами і формами мовленнєвої взаємодії, які б набували варіативності в залежності від тривалості контактів, кількісної та статевої характеристики угруповання, від змісту діяльності. Важливо наголосити, що дослідником та експериментатором дитина є не лише стосовно обладнання, іграшок чи природних явищ, а й стосовно власного мовлення.

Слова, як динамічні іграшки-трансформери, в устах дитини можуть видозмінюватися, компонуватися між собою з окремих „уламків”, розподілятися на частини з самостійним змістом. Таке явище словотворення є закономірним, природним неповторним віковим етапом розвитку мовленнєвої особистості, яка спробувала на свій розсуд вільно обходитися зі словом, звуком, у чому інколи потребує допомоги (словотворення як шлях до виникнення поетичної змістової форми), а інколи – невтручання. Аналітико-синтетичні процеси мовлення породжують словесну творчість, яка є проявом не копіювання образів, явищ реального довкілля, а результатом діяльності, уяви, досвіду в незвичному їх поєднанні. Наприклад, шляхом синтезу дошкільник проводить схрещування окремих морфем у новому для них поєднанні. „Новонародженими” несловниковими формами можна деякий час погратися разом, радіючи та заохочуючи до того інших дітей. До нашого часу дійшли продукти дитячої мовленнєво-творчої діяльності в малих фольклорних формах:

Еники-беники,

Їли вареники.

Еники-беники крос,

Вийшов матрос.

Цікавим є пошук дітьми „захованих” у слові дій, назв, процесів та їх виокремлення, комбінування за аналогією способу використання чи дії (схованка – місце, куди щось ховається, лінійка – пристрій для проведення лінії, подушка – підкласти під вушко, підсніжник – той, що росте під снігом, піч – пече, свічка – та, що дає світло, східці – по них сходити або виходити...).

Тривале перебування дитини серед однолітків породжує не лише приємні піднесені емоції, а й спірні питання, конфліктні ситуації, що оголюють болісні душевні пошуки дитиною гуманістичних орієнтирів у діях, вчинках, висловлюваннях. Уникнути їх не можна, позаяк вони теж є способом набуття досвіду спілкування, мовленнєвої взаємодії. Це уроки сили слова, його впливу на партнера, ключ до виходу з конфліктної ситуації та життя у злагоді.

Пріоритетом для розвивального середовища мають бути спілкування, обговорення, мовленнєво-творча діяльність, роздуми вголос без страху помилитися чи не співпасти з думкою дорослого. Підставою до виникнення власної позиції дитини є її життєвий досвід, а набувається, накопичується і реалізується він кожним по-своєму. Оцінімо той шлях малюка, який не завжди буде нами запланований, передбачуваний за формою чи змістом, проте він є здобутком самої дитини.

Ми переконані, що неможливо створити уніфіковане середовище, яке за змістом, формою задовольнить кожну дитину. Відмінності (статеві, індивідуальні, вікові) очевидні, що й підтверджується результатами обстеження мовних засобів та комунікативної взаємодії. Тому розвивальним є те середовище, яке пристосовується до природного темпу кожного малюка, не порушуючи його і не нівелюючи. Це актуалізує видозмінення традиційних форм педагогічного впливу та пошук нових. Проте, щоб наблизитися, схилитися до нового, ми маємо його зіставити з традиційним, проаналізувати звичне, побачити в ньому недоліки, недосконалість, а то й невідповідність сьогоденню.

Шановний читачу, певно у Вашому досвіді були такі приклади, коли дитина мала вади звуковимови чи аграматично будувала речення. Припускаємо, що можуть бути проблеми і щодо збагачення словникового запасу. Однак, якщо дитина емоційно активна, проявляє повсякчас готовність до спілкування, без остраху й охоче іде на контакт не тільки з ровесниками, а й з дорослими, наповнює ситуації спілкування власними попередніми враженнями, досвідом, перспективою інтересів та прогнозуванням результатів, викликає інтерес до себе як до потенційного цікавого партнера, співрозмовника, то її мовленнєва компетентність близька до норми.

Ми не прибічники байдужого ставлення до вад мовлення, навпаки – то важливий об’єкт уваги педагогів. Проте цінним видається сама здатність дитини активно вступати в контакти з однолітками, не соромитися своїх вад, не замикатися в собі, не відсторонюватися від товариства („Я разом з мамою, логопедом працюю над своїми вадами і обов’язково їх подолаю! У мене все вийде добре!”). Така активна, переконливо-оптимістична позиція допоможе знаходити малюку своє місце в дитячих колективах, почуватися комфортно, зближуватися з цікавими йому людьми, серед інших презентувати себе як особистість. Порівняння дітей між собою стосовно мовленнєвого розвитку, комунікативної компетентності тощо унеможливлює виокремлення дитини як неповторної особистості. Ефективнішим є створення такого середовища, серед якого кожен має право і обов’язок бути собою.

Середовище буде розвивальним і комфортним для дитини за умови надання їй можливості дозувати мовленнєво-комунікативну діяльність. Отже, педагог має


Головним є адресна спрямованість мовлення, наявність співрозмовника, партнера по спілкуванню, якому адресується, дарується слово, від якого очікується емоційна чи мовленнєва реакція-відповідь. Гармонізація взаємин педагога з дитиною є основою розкриття способів мовленнєвої взаємодії зі світом природи, культури, людей та з власним світом.
6803143115303595.html
6803242859099682.html
6803524863888493.html
6803671017771063.html
6803790603551413.html